TY - JOUR AU - Дічек , Наталія PY - 2020/10/01 Y2 - 2024/03/29 TI - СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ JF - ОСВІТОЛОГІЯ JA - ОСВ VL - IS - 9 SE - Економіка освіти та управління освітою DO - 10.28925/2226-3012.2020.9.6 UR - https://osvitologia.kubg.edu.ua/index.php/osvitologia/article/view/6 SP - 46-60 AB - <p>У статті запропоновано авторську версію історико-генетичного аналізу державної політики незалежної України у галузі загальної середньої освіти. Головним інструментом-методом став історіографічний аналіз дібраних документальних, архівних, наукових, соціологічних джерел, відрефлексованих на основі історико-генетичного підходу у сув’язі з такими методами, як системний аналіз, що дає змогу забезпечити вивчення освітньої політики в її цілісності, порівняльний підхід, покладений в основу інтерпретації змін освітньої політики.<br>У часовій тяглості перших 15 років незалежності відображено розгортання державної освітньої полі- тики щодо реформування шкільної освіти України крізь діяльність МОН України. Цілі дослідження — на підставі дискурсивного аналізу масиву документальних і наукових джерел обґрунтувати провідні стратегії і тактичні кроки, програми з їх імплементації у практику середньої школи. Обґрунтовано авторське визначення поняття «тенденція в освітній політиці держави» і його відмінності від поняття «напрям освітньої політики»; уточнено «поняття освітня політика держави».<br>Доведено, що зміни стратегічних цілей в освіті є наслідком зміни політичного курсу країни. Тому перша ключова стратегія України в освіті із здобуттям суверенітету спрямовувалася на розбудову національної державності, а розвиток шкільної освіти, як і освітньої галузі у цілому, вмотивовано набув націєтворчого спрямування. Стратегія і тактичні завдання з її реалізації були проголошені у такому першому важливому документі, як «Державна національна програма «Освіта» : Україна ХХІ століття» (1993). Переважна більшість закладених у ній ідей щодо розвитку національної школи не втратили значення й донині. Хоча фінансово-економічні труднощі перехідного періоду в Україні у 1990-і роки не дали змоги реалізувати заплановані зміни, що за дослідженнями зарубіжних учених є поширеним явищем й у світовому вимірі освітніх реформ (P. Burch (2007), N. D. Jei (2016), F. Nordin (2017), документи Європейської Комісії (2012), однак націо- нальний вектор розвитку освіти утвердився в Україні.<br>Розкрито формування на межі віків і прийняття наступної стратегії розвитку української освіти, утому числі і шкільної — це євроінтеграційний політичний напрям розвитку країни, а отже і її освітньої галузі. Ця стратегія була сформульована у&nbsp;наступному важливому документі&nbsp;— Національній доктрині розвитку освіти «Україна у&nbsp;ХХІ&nbsp;столітті» (2001). Спроектовані напрями здійснення реформ у&nbsp;напрямі євро- інтеграції поєднувалися з&nbsp;гуманістичною стратегічною лінією на&nbsp;розвиток людини як найвищої цінності суспільства, а&nbsp;науки і&nbsp;освіти&nbsp;— як рушіїв національного суспільного прогресу.</p> ER -